Путінське бачення побудови ширшого «Руського міра», в якому ‘периферійні’ країни підкоряються Кремлю, а їх культура зводиться до фольклорних танців під час офіційних заходів, становить фундаментальну загрозу для виживання України як незалежної національної держави.
Далі — частина есе письменника та редактора Яна Буруми, автора книги «Спіноза: Месія свободи». 
Корейці під Японською імперією: досвід колонізації
Донедавна в містах України розмовляли російською, а не українською. Російська була навіть першою мовою президента України Володимира Зеленського. Далеко не єдиний росіянин, який вважає українців меншиною у великому російському світі, Путін пропагував свою «спеціальну військову операцію» в Україні як спробу «об’єднати російський народ». Естонці, литовці, латиші та поляки теж мають підстави побоюватися можливості насильницького захоплення Росією-матушкі. Зрештою, це вже бувало.
Розмови про культурну деколонізацію наводять на думку про паралель між Україною та колишніми європейськими колоніями в Азії та Африці. Там деякі місцеві еліти справді були англізованими чи франкофікованими. Але краще було б порівняти Корею під Японською імперією між 1910 і 1945 роками. У цей період корейці були не стільки колоніальними підданими, скільки широко зневаженими громадянами другого сорту. На пізніх етапах імперського правління Японії корейці були змушені приймати японські імена та навчатися японською мовою.
Після поразки Японії у Другій світовій війні корейці, майже позбавлені своєї ідентичності, звузили свій культурний кругозір, відкинувши все японське. Лише в 1990-х японські фільми, комікси, поп-музика та література знову почали надходити в Південну Корею. І вони не завжди були добре сприйняті.
Відмова від російської культури
Для тих, хто сповідує принцип універсального гуманізму, такий культурний шовінізм може здаватися провінційним, якщо не сказати фанатичним. Але колись корейці боролися за своє виживання як народ. Культура була екзистенціальною справою.
Те ж саме стосується сьогоднішніх українців. Відмова від російської музики, мистецтва та літератури, попри глибокі історичні зв’язки з такими творами, не дасть багато для загального гуманізму в Україні. Але українці мають більш нагальні проблеми: вони повинні боротися за збереження своєї власної мови та культури, а також власного уряду. Як тільки вони забезпечать свій суверенітет, ані вони, ані власне литовці, не матимуть причин боятися поезії Пушкіна чи музики Чайковського.
Опубліковано за підтримки www.project-syndicate.org
