В грудні 2024 року російські війська посилили активність на Херсонському напрямку, намагаючись форсувати Дніпро для захоплення плацдарму на правому березі. Створення вогневих позицій дозволило б ще більше тероризувати обстрілами цивільних та Сили оборони України.
Втім, командування ЗСУ переконане, що у ворога немає шансів повторно захопити Херсон: будь-які спроби окупантів перетнути річку завершуються втратами. 
Чому командування армії РФ діє так незграбно? Редакторка Люди і Політика Світлана Гудкова звернулась за припущеннями до військових експертів.
Росіяни хочуть захопити Херсон?
Останні тижні для Херсона стали особливо напруженими: російські війська посилили обстріли, активно використовують дрони для атак на цивільне населення. Уперше з моменту звільнення міста на правий берег Дніпра висадилася ворожа диверсійно-розвідувальна група (ДРГ).
Російські війська дедалі частіше намагаються форсувати Дніпро. Як повідомив речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин, щоденно на Придніпровському напрямку відбувається 5–7 спроб штурму невеликими піхотними групами.
Особливу активність окупанти проявляють на острові Козацький, де було кілька спроб висадки. Аналогічні дії спостерігалися на острові Великий Потьомкін, поблизу острова Забич та в районі Антонівських мостів. Основна мета цих дій — виявити слабкі місця в обороні ЗСУ, розкрити вогневі позиції та загальне розташування українських військ.
«Ворог намагається перевірити нашу оборону, шукаючи слабкі місця, визначаючи місця розташування вогневих засобів та аналізуючи систему оборони загалом», — зазначає Волошин.
Водночас він наголошує, що такі дії не можна розцінювати як підготовку до масштабного штурму або повномасштабного форсування річки. Для цього необхідні значні ресурси, які неможливо приховати, зокрема велика кількість понтонної техніки для переправлення бронетехніки або створення мосту завдовжки понад кілометр.
«Атакувати лише піхотою на катерах чи моторних човнах — це абсолютно безглуздо. Декілька залпів касетних боєприпасів — і вони годують риб», — наголошує речник.
Українські сили на правому березі Дніпра
На думку військового експерта Владислава Селезньова, перевага українських Сил оборони полягає у тому, що правий берег Херсонщини вище. Це дає змогу ефективніше використовувати артилерію проти російських військ під час їхніх спроб форсувати Дніпро.
«Ворог намагався форсувати Дніпро кількома штурмовими загонами. Проте ці спроби були приречені: долати понад тисячу метрів холодної води — надскладне завдання. Наші оператори дронів та артилеристи впоралися із цим відмінно. Росіяни хочуть створити хоча б невеликий плацдарм на правому березі, але навіть якщо їм це вдасться, без постійного постачання зброї, особового складу та техніки розвинути наступ їм не вдасться. Для цього потрібно збудувати понтонно-мостові переправи, які ще треба захистити від нашої техніки. Чи реально це? Ні. У нас достатньо ракет, щоб знищити будь-які спроби створення таких переправ», — резюмує експерт.
Видимість масового наступу на Запоріжжя та Херсонщині
Разом із тим, російські війська не полишають планів щодо наступу на півдні України, каже військово-політичний експерт Олександр Мусієнко. Ворог працює на реалізацію двох цілей:
- Демонстрація намірів у Херсонській і Запорізькій областях.
Путін неодноразово висував ультиматуми Україні, вимагаючи залишити ці території. Таким чином, росіяни намагаються підкріпити свої вимоги діями, щоб виглядати послідовними.
- «Вау-ефект» для міжнародної аудиторії.
У Кремлі хочуть створити видимість масового наступу, щоби показати нібито безвихідь для України. На їхню думку, це змусить Захід натиснути на Київ, щоб ми пішли на поступки.
Розпорошування резервів ЗСУ: Херсон
Владислав Селезньов додає ще одну ймовірну мету ворога: змусити Генштаб ЗСУ перекидати стратегічні резерви з інших напрямків на Херсонський.
«Наразі ми спостерігаємо, де саме ворог може завдати удару: чи це буде південь Запорізької області, де наші війська добре укріпилися, чи вони наважаться атакувати Херсон. Однозначної відповіді поки що немає. Багато чого залежить від масштабу підготовки російських військ», — зазначає військовий експерт.
За його інформацією, росіяни перекидають до Херсонщини понтонно-мостові підрозділи з Криму, а також специфічне обладнання для форсування річок. Разом із цим на південь прибувають підрозділи 810-ї бригади морської піхоти РФ, які раніше зазнали значних втрат у боях на Курщині.
В грудні 2024 року на лівобережній Херсонщині діє російське угруповання «Днєпр», яке нараховує близько 120 тисяч осіб і має стабільне постачання техніки та боєприпасів. Однак, за словами Селезньова, цього замало для масштабного наступу на Запоріжжя чи Херсон.
«Для гарантованої окупації Запоріжжя чи Херсона, який захищений природною перешкодою — Дніпром, їм потрібне угруповання щонайменше в 400 тисяч. Таких ресурсів у ворога немає, і навряд чи вони з’являться», — підсумовує експерт.
Наказ — померти
Російська армія, попри очевидну неможливість досягти поставлених цілей, продовжує кидати своїх у безглузді атаки. Чому так відбувається?
«Для російського військового командування людське життя втрачає цінність, як тільки з’являється певна політична задача. Їхня мета — захоплення Херсонської та Запорізької областей, які вони записали у свою Конституцію як “російські”. Проте проблема в тому, що плани не відповідають реальним можливостям. У результаті вони запускають наступальні операції в стилі “гойда”, безперспективно кидаючи людей у бій», — пояснює військовий експерт Іван Киричевський.
Його слова підтверджує Владислав Селезньов: «Путін наказав узяти під контроль Херсон. І російські генерали, бажаючи зберегти свої посади, готові виконувати цей наказ за будь-яку ціну. Вони розуміють, що шансів на успіх немає, але все одно кидають людські резерви в штурми. За останні три-чотири місяці щоденні втрати росіян становили не менше тисячі осіб. А за десять днів ця цифра зросла до 1500 загиблих і поранених за добу».
Чому так? Бо командування діє за принципом «так точно» і «вперед у бій». За словами Селезньова, російські генерали безжально відправляють на смерть не лише своїх солдатів, а й військовослужбовців армії Північної Кореї. «Їм усе одно. Люди для них — просто ресурс, який можна кинути у вогонь війни», — підсумовує експерт.
