Джорджія Мелоні почала свою політичну кар’єру як активістка молодіжного крила неофашистського Італійського соціального руху. Вона хвалила диктатора Беніто Муссоліні як «хорошого політика, який робив усе, що він робив, для блага країни». І вона була на передовій хвилі ультраправих. Через два роки після отримання крісла прем’єр-міністерки Італії Джорджія Мелоні названа найбільш впливовою особою європейської політики 2025 року.
Політика Мелоні
У 2022 році як голова італійського уряду Мелоні запровадила вкрай жорстку політику щодо таких питань, як міграція та права ЛГБТК+, які колись викликали б осуд у Брюсселі. Натомість реакція лідерів Європейського Союзу коливалася від байдужості до схвалення. Причому багато хто сприймав Мелоні як приємну представницю все більш радикального духу часу, що розквітає по обидва боки Атлантики. 
«Жоден член її коаліції не наважується кинути внутрішній виклик її правлінню. А безнадійно роздроблена опозиція відкрито визнає, що не може перемогти її», — зазначає Politico, яке й помістило Джорджію Мелоні на першу сходинку рейтингу.
Стабільність італійського уряду настільки здивувала спостерігачів за межами країни, що багато хто не помітив демократичного відступу — особливо щодо свободи слова, який стався після того, як Мелоні прийшла на посаду. Вона регулярно використовує суди, щоб змусити замовкнути критиків, подаючи позови про наклеп проти різних фігур: від рок-зірок до вчителів. Навіть преса та судді отримують позови.
Джорджія Мелоні та Україна
У 2018 році політикиня святкувала переобрання Путіна як символ «однозначної волі російського народу». Після вступу на посаду вона натомість спантеличила своїх критиків, ставши одним із найзапекліших прихильників України.
Її імідж як командного гравця був закріплений у лютому 2023 року, коли вона використала свій вплив, щоб переконати Віктора Орбана схвалити важливий пакет допомоги Україні на 50 мільярдів євро. І заслужила похвалу вищих посадовців. В тому числі й Урсули фон дер Ляєн, яка, шукаючи підтримки Мелоні, прикриває її в окремих випадках порушення прав людини та засад політики ЄС.
«Традиційні владні гравці в Парижі та Берліні фактично вийшли з ладу. Тому італійка отримує користь від вакууму влади, який залишає їй місце для просування своєї політики, — пояснюють автори рейтинги Politico. — У момент слабкості традиційних лідерів ЄС вона фактично позиціонувала себе як місток між крайніми правими, чия присутність у європейських урядах невпинно зростає, та ліберально-демократичними лідерами, які бачать у ній прийнятного представника руху, якого вони зовсім не сприймають».
