Курська операція, блискавично розпочата Збройними силами України в серпні 2024 року, публічно йшла на спад. Українські військові поступово втрачали позиції, а аналітики передбачали, що найближчими місяцями ЗСУ можуть залишити Курську область.
Для цього Москва перекинула десантно-штурмові підрозділи, бригаду морської піхоти та навіть залучила близько 10 000 північнокорейських військовослужбовців. Однак українські війська не лише вистояли, а й несподівано перейшли в наступ. 
Що відбувається на Курщині в січні 2025 року та які наслідки це матиме для фронту — разом з експертом розбиралася Світлана Гудкова.
Операція ЗСУ в Курській області в січні 2025
Першими саме російські телеграм-канали повідомили про активний рух українців 5 січня. ЗСУ використали бронетехніку, машини для розмінування та засоби радіоелектронної боротьби, що може свідчити про наступ. Російські воєнкори заявили, що нібито українські війська ведуть наступ від міста Суджа в бік села Велике Солдатське та на північний схід від Суджі в районі села Руське Порічне й хутора Бердин. Згодом це підтвердили в Міноборони РФ. Пізніше російські медіа заявили про нібито завоювання Бердина, а головною ціллю Сил оборони назвали нібито захоплення АЕС у Курчатові.
Генштаб ЗСУ поки не коментував інформацію про наступ, однак дії українських військових фактично підтвердив голова Офісу президента Андрій Єрмак. «Курщина, хороші новини, Росія отримує те, чого заслуговує», — написав він у телеграм.
Цікаво, що дійсно для росіян цей наступ, здається, був повною несподіванкою. Принаймні зважаючи на той ґвалт, що на початку розвели російські воєнкори. Та військовий експерт Павло Лакійчук пояснює, що підготовку українських військ до наступу було помітно раніше.
«Протягом пари тижнів завдано кілька ударів по пунктах управління 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти ЗС РФ у Льгові Курської області. Навіщо це робиться? Основна задача — зруйнувати систему управління військами. Тобто, якщо б’ють по пунктах управління, найближчим щось почнеться безпосередньо на полі бою — допоки ворог деморалізований, а управління ним втрачено або ускладнено. Тому ця операція готувалася заздалегідь», — пояснює він.
Покровськ втрачаємо, а в Курську наступаємо. Навіщо?
В Офісі президента заявили, що операція Збройних сил України в Курській області продовжується з метою використати цю територію як інструмент для майбутніх домовленостей.
«Курська область — це ресурс, який ми можемо обміняти на наші окуповані Росією території. Зараз операція розширюється в напрямку міста Курськ, що є важливим регіональним центром і має значну символічну вагу для Путіна», — повідомив радник керівника Офісу президента Сергій Лещенко в ефірі телемарафону.
Однак військовий експерт Павло Лакійчук вважає, що ці заяви відображають лише політичні бачення, а не реальну мету операції. За його словами, розраховувати на діалог чи компроміси з боку Росії немає підстав. Стратегія ЗСУ має зовсім інші цілі.
«Основне завдання Курської операції — не захоплення територій, а відволікання сил противника. Ми змушуємо Росію перекидати війська з інших ділянок фронту, щоб не допустити їхнього підсилення на критичних напрямках. Це маневрова війна: якщо потрібно, ми відходимо, якщо є можливість знищувати ворога — знищуємо», — пояснює експерт.
Щодо критики в соціальних мережах про відсутність результатів операції та зростання загрози для Часового Яру й Покровська, Лакійчук зазначив:
«Усі міркування про те, що українські сили, задіяні в Курській області, могли б бути використані в Покровську, залишаються лише припущеннями. А тепер уявімо, що Курської операції взагалі не було. Можливо, росіяни вже б узяли Харків чи Суми. Завдяки цій операції ми позбавили противника низки можливостей, які він не зміг реалізувати. Те, що Росія продовжує наступ на Донеччині, лише підтверджує, що в неї ще залишаються значні ресурси, і вона здатна вести дві операції одночасно», — зазначив військовий експерт.
Крах Путіна?
Російський режим наразі має великі проблеми з особовим складом. Українські військові щороку сприяють збільшенню втрат окупантів. Так, ще при Бахмутській операції, росіяни втрачали до 600 осіб, в Авдіївці — 800. Зараз щоденні втрати ворога складають близько 1500.
«Як бачите, це щонайменше вдвічі більше, ніж рік тому. Таким чином утворюється воронка між можливостями й потребами. І звісно, що корейці на Курщині з’явилися не випадково. Не виключено, що КНДР може відправити ще. Хоча, як на мене, Кім Чен Ин воліє бути учасником гри на перемогу, а не поразку. Тому однією із цілей є максимально розгромити корейців, щоб відбити в Кіма бажання надсилати ще людей», — сказав Лакійчук.
Якщо ЗСУ досягне цієї мети, є ймовірність, що Путіну доведеться оголошувати мобілізацію, що може негативно відобразитися на настроях росіян.
Своєю чергою, видання The Telegraph зазначає, що після обіцянки Путіна повернути контроль над Курською областю до Різдва, новий наступ ЗСУ якраз на Різдво став черговим психологічним ударом.
Автор статті Хаміш де Бреттон-Гордон припускає, що ситуація в Курській області може стати для Путіна у 2025 році тим, чим стала Курська битва для Гітлера в 1943 році — початком кінця.
«Здається, що за останні дні українські сили завдали російській армії серйозного удару в районі Курська. Ймовірно, 801-ша бригада російської морської піхоти зазнала настільки значних втрат, що їй доведеться відступити. За оцінками України, російські сили втратили сотні північнокорейських військових, які були залучені для підсилення цієї бригади», — йдеться в публікації.
